ПРИРОДА І ЗАВДАННЯ ПСЕВДОНІМІВ

Власне псевдонім не має на меті відмову свого носія від ідентичності і тому в багатьох випадках витісняє справжнє ім'я: нікому, окрім фахівців, не важливо знати, що Сандро Боттічеллі насправді звали Алессандро Філіпепі, а Мерлін Монро — Норма Бейкер. Серед основних причин використання псевдонімів цього роду:прагнення замінити дуже довге ім'я коротшим, таким, що запам'ятовується (зокрема, у багатьох іспанських, португальських, латиноамериканських спортсменів і політиків: характерний, наприклад, випадок Едісона Арантеса ду Насименту, що прославився під коротким ім'ям Пеле);прагнення узяти ім'я, що «говорить», відповідне вибраному роду діяльності, особистій творчій або цивільній позиції, естетичним перевагам епохи: так, середньовічний медик Парацельс вибрав псевдонім, що посилає до імені знаменитого римського лікаря Цельса, а українська поетеса Лариса Петрівна Косач взяла псевдонім Леся Українка;прагнення узяти ім'я, що не виділяє людини за національною ознакою, не фіксує загальної уваги на його походженні (так поляки Вільгельм Аполлінарій Костровіцький і Юзеф Теодор Конрад Коженьовський стали французьким поетом Гійомом Аполінером і англійським прозаїком Джозефом Конрадом);прагнення «розійтися» в іменах з іншою особою, що діє в цій сфері і носить те ж або схоже ім'я: так, серед причин, що спонукали письменника Іллю Маршака стати Михайлом Ільїним, не останню роль грало небажання опинитися в тіні свого старшого брата Самуїла Маршака, а літературознавець і перекладач Елеонора Гальперіна помічала в опублікованій пізніше листуванню, що узяла псевдонім Нора Галь для того, щоб її не плутали з літературознавцем Євгенією Гальперіною, що почала публікуватися декілька раніше .Особливим випадком є колективні псевдоніми, покликані позначити єдиним ім'ям загальну діяльність групи осіб: Кукринікси, Ніколя Бурбаки.