ТОМ КРУЗ

TOM CRUISE

Томас Круз Мепотер 4-й (Том Круз) був третьою дитиною в сім'ї Мері Лі та Томаса Круза ІІІ. Батько Тома був інженером, але часто змінював місце роботи, тому мусив багато переїжджати з місця на місце і у звязку з цим, його сім'я подорожувала по США разом з ним. Актор згадує своє дитинство як «дуже тяжке і напружене»: відвідував із дюжину шкіл ще до 12 років.


У 1975 році батьки Круза розлучились — і він залишився з матір'ю і трьома сестрами. Його батько помер від раку років із 10 пізніше, так і не подивившись жодного фільму за участю сина. Мати Круза, щоб хоч якось підтримати сім'ю, працювала відразу у трьох місцях. Том згадує перші різдвяні свята без батька: не було грошей навіть на подарунки одне одному.

У 17 років (1979) Том Круз вступив до семінарії з наміром стати священиком; проте, потрапивши на проби «Хлопці та ляльки», зрозумів, що його майбутнє пов'язане з кіно.

КІНОКАР'ЄРА

Як один із найбільш високооплачуваних акторів сучасності, Том Круз зіграв у великій кількості відомих кінострічок, які користувалися незмінною популярністю у кінопрокаті.

Дебютом у кіно Тома Круза вважається епізод у «Безкінечному коханні» (1981) Франко Дзеффіреллі. Потім були ще кілька дрібних епізодів, в тому числі у «Вигнанцях» (1983) Копполи, проте справжню популярність йому принесла роль багатого школяра, який закохується в повію, у комедії «Ризикований бізнес» (1983).

Після кількох пересічних робіт («Все йде так, як треба», «Легенда») настала черга першого великого хіта Круза — «Ас» (1986) Тоні Скотта. Це був перший фільм, який довів, що зовнішня привабливість актора може компенсувати в очах публіки будь-які недоліки сценарію та режисури. На щастя, Круз не став робити кар'єру тільки на таких стрічках, а почав шукати ролі «учнів майстрів» у картинах за участю легендарних зірок старшого покоління: Пола Ньюмена («Колір грошей», 1986), Дастіна Гоффмана («Людина дощу», 1988), Джека Ніколсона («Декілька хороших хлопців», 1992), Джина Хекмена («Фірма», 1993).

Перша «оскарівська» номінація Тома (за «Народженого четвертого липня» Олівера Стоуна, 1989) була цілком заслуженою: він створив переконливий образ молодого ідеалістичного новобранця, якого військова машина перетворює на безпомічного каліку і який лише згодом починає розуміти власну трагедію.